Роялті — це не гонорар за виконану роботу і не «частка від прибутку». Це плата за те, що хтось користується вашим правом, а саме право лишається у вас. Пісня звучить на радіо — автор не продає композицію станції. Кав’ярня працює під чужим брендом — франчайзі не стає власником торговельної марки. Завод штампує деталь за чужим патентом — патент як і раніше належить винахідникові.
Саме ця межа між користуванням і купівлею визначає, чи є платіж роялті. Від відповіді залежать податки, облік, можливість віднести витрати і навіть те, чи варто проводити суму через ФОП. Нижче — механізм, юридична кваліфікація, типові ставки, податкові наслідки зі ставками 18% + 5% і помилки, через які виплату «перефарбовують» у зовсім інший дохід.
Роялті — це плата за дозвіл, а не за власність
У ліцензійній угоді завжди є дві сторони. Ліцензіар володіє об’єктом інтелектуальної власності і дає дозвіл ним користуватися. Ліцензіат отримує цей дозвіл і платить за нього. Платіж може бути відсотком від виручки, фіксованою сумою за одиницю проданого товару або комбінацією обох. Головне: ліцензіат не купує сам об’єкт. Він орендує можливість ним користуватися — друкувати книгу, ставити музику, виробляти виріб за патентом, працювати під чужим знаком.
Слово прийшло з англійської royalty, а туди — зі старофранцузької roialté, «королівський привілей». Століттями золоті й срібні копальні в Англії вважалися власністю корони: той, хто видобував метал, віддавав монарху частку. Ця «королівська частка» і стала прообразом сучасного роялті. Пізніше ту саму логіку перенесли на авторське право, патенти й торговельні марки: власник активу не працює на шахті щодня, але має право на частину того, що з активу видобувають інші.
Українське податкове визначення вужче за англомовне. За підпунктом 14.1.225 Податкового кодексу України роялті — будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності. Сюди входять літературні, художні й наукові твори, комп’ютерні програми, аудіо- та відеозаписи, фільми, програми мовлення, патенти, торговельні марки, дизайн, секретні креслення, моделі, формули, процеси, ноу-хау. Сюди ж віднесено платежі на користь організацій колективного управління майновими правами авторів.
Міжнародне значення слова ширше: туди потрапляють і мінеральні роялті (частка від видобутку нафти, газу, руди), і частина франчайзингових платежів. В українському податковому полі «роялті» — це майже завжди інтелектуальна власність. Рентна плата за користування надрами живе окремою статтею Кодексу і роялті не є, навіть якщо економічний зміст схожий.
Цивільне право дивиться на ту саму операцію через ліцензійний договір (статті 1108–1110 Цивільного кодексу). Договір може бути виключним або невиключним, обмеженим територією, строком, способом використання. Податкова кваліфікація не завжди збігається з цивільною назвою в шапці документа: вирішальним є зміст переданих прав, а не слово «роялті» в першому рядку.
Юридична межа: п’ять платежів, які роялті не є
Найдорожча помилка в цій темі — назвати роялті те, що ним не є, або навпаки. Податковий кодекс прямо виключає кілька ситуацій. Якщо їх проігнорувати, «злітає» і ПДВ, і податок на репатріацію, і право віднести витрати.
Не вважаються роялті платежі, отримані:
- як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови обмежені її функціональним призначенням, а відтворення — кількістю копій, потрібних для такого використання (типовий «ліцензійний ключ» для кінцевого споживача);
- за придбання примірників об’єктів інтелектуальної власності, зокрема в електронній формі, для власного споживання або для перепродажу копії;
- за придбання речей і носіїв, у яких втілені об’єкти права інтелектуальної власності;
- за передачу прав, якщо отримувач може продати чи іншим способом відчужити саме право або розголосити ноу-хау (тобто відбувається не користування, а фактичне відчуження);
- за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо відтворення обмежене використанням кінцевим споживачем.
Практичний тест простий. Запитайте: що саме отримує платник — дозвіл користуватися, копію для себе чи саме право як актив, яким можна розпорядитися? Лише перший варіант дає роялті. Купівля офісного софту чи бухгалтерської програми для відділу — не роялті, навіть якщо в рахунку написано «ліцензія». Купівля диска з фільмом або книги в магазині — не роялті. Продаж авторських прав видавництву «назавжди, з правом переуступки» — теж не роялті, а відчуження майнового права.
| Операція | Що переходить | Чи є роялті | Типове оподаткування |
|---|---|---|---|
| Ліцензія на використання патенту / ТМ / твору | Право користуватися, власник не змінюється | Так | Без ПДВ; ПДФО 18% + ВЗ 5% фізособі; 15% нерезиденту |
| Паушальний платіж за ліцензію | Те саме право користування, лише разово | Так, якщо немає відчуження | Як роялті |
| Купівля копії програми, книги, треку | Примірник для кінцевого споживання | Ні | Як товар / електронна послуга, з ПДВ за правилами постачання |
| Договір відчуження майнових прав | Саме право, можна продати далі | Ні | Як продаж нематеріального активу |
| Франчайзинговий «сервісний» платіж | Підтримка, навчання, маркетинг | Ні (це послуга) | ПДВ 20%, якщо немає пільги |
Джерело: пп. 14.1.225 ПКУ, пп. 196.1.6 ПКУ; роз’яснення ДПС щодо межі «користування / відчуження / примірник».
У реальних кейсах часто виявляється, що в договорі стоїть слово «роялті», а за змістом передано право відчужувати об’єкт або постачати копії кінцевим споживачам. Податкова дивиться не на назву, а на обсяг прав. Якщо ліцензіат може перепродати саме право — платіж випадає з визначення роялті.
Відсоток, фікс і паушальний внесок: як збирають суму
Сума роялті не «випадає з кодексу». Її домовляються сторони, а для авторського права держава ще й ставить підлогу — мінімальні ставки. Є чотири базові конструкції, і на практиці їх майже завжди змішують.
Періодичне роялті від обороту
Класика: відсоток від виручки, чистої ціни продажу або кількості випущених одиниць. Видавництво платить авторові частку від кожного проданого примірника. Завод — відсоток від ціни виробу, зробленого за патентом. Франчайзі — відсоток від каси точки. Базу варто прописати жорстко: «валовий дохід», «дохід без ПДВ», «ціна без логістики й повернень» — різні слова дають різну суму на десятки відсотків.
Фікс за одиницю або за період
Заздалегідь відома сума: гривня з кожної пляшки, фіксована місячна плата за точку, ставка за хвилину ефіру. Зручно, коли виручку важко перевірити або коли сторони не хочуть розкривати фінансову звітність. Мінус очевидний: при зростанні продажів ліцензіар недоотримує, при падінні — ліцензіат переплачує.
Паушальний платіж
Разова (або розбита на кілька траншів) сума «на вході». У франчайзингу її часто називають паушальним внеском: плата за приєднання до системи, передачу ноу-хау, запуск. У ліцензуванні патентів паушальний платіж закриває ризик, що продукт «не полетить» і періодичних відрахувань не буде. Важливий податковий нюанс: одноразова форма не виводить платіж із роялті, якщо передається саме право користування, а не саме майнове право у власність. Форма «раз на рік» чи «раз назавжди» сама по собі нічого не вирішує.
Мінімум, стеля, гібрид
Щоб ліцензіар не сидів без грошей при слабких продажах, ставлять мінімальне річне роялті: навіть якщо відсоток від виручки дав 80 тисяч, заплатити треба щонайменше 150. Іноді додають стелю. Гібрид «паушал плюс періодичне роялті» — найчастіший компроміс: частина ризику оплачена на старті, решта ділиться разом із ринком.
Оцінювачі інтелектуальної власності опираються на Національний стандарт № 4 і на ринкові порівняння. Як орієнтир у міжнародній практиці живе так зване «правило 25%»: роялті наближають до чверті очікуваного операційного прибутку ліцензіата від використання об’єкта. Це не норма закону, а робоча гіпотеза, яку перевіряють порівняльними угодами. Для виключної ліцензії ставка зазвичай на 1–2 відсоткові пункти вища, ніж для невиключної: ліцензіат платить за відсутність конкурентів на тій самій території.
| Сфера | Типовий діапазон | Від чого рахують |
|---|---|---|
| Книги (автор — видавець) | 7–15% | Від чистої ціни продажу примірника; тверда обкладинка вище за м’яку |
| Торговельна марка | 1–5% | Від виручки продукції під знаком |
| Патенти, технології | 2–8% | Від продажу виробів, що використовують винахід |
| Франшиза | 3–10% (інколи 1–15%) | Найчастіше від валового доходу точки |
| Програмне забезпечення (не копія для кінцевого користувача) | широкий діапазон, часто 5–20% або фікс | Залежить від моделі: хмарна підписка, вбудований код, постачання виробникам пристроїв |
Джерело: ринкові орієнтири Investopedia, практика франчайзингу та оцінки ІВ; для авторського права в Україні діють також мінімальні ставки за постановою КМУ № 72 від 18.01.2003.
Для публічного виконання музики, видання творів, кабельної ретрансляції мінімум не «з голови». Його задає постанова Кабінету Міністрів № 72 від 18 січня 2003 року. Сторони можуть домовитися про більше, але опуститися нижче мінімуму в охоплених постановою випадках не можна. Організації колективного управління далі збирають ці суми з радіо, телеканалів, концертних майданчиків, закладів харчування і розподіляють авторам.
Одна назва — різні ринки: від пісні до свердловини
Запитом «що таке роялті» користуються люди з п’яти зовсім різних світів. Механіка спільна, а договори, збір грошей і ризики — ні.
Авторське право: музика, текст, зображення, код як твір
Автор майже ніколи не стукає в кожне кафе особисто. Він укладає договір з організацією колективного управління, реєструє твори, і вже ОКУ ліцензує користувачів — радіо, стримінг, концерти, фонову музику в залі. Роялті тут дробиться на кілька «кранів»: публічне виконання, механічне відтворення, синхронізація з відео, кабельна ретрансляція. Стримінг платить дробові суми за прослуховування; живий концерт — відсоток від квиткового збору або фіксований тариф майданчика.
Письменник частіше працює напряму з видавництвом. У договорі мають бути тираж, мова, територія, формат (папір / електронна / аудіо), строк і ставка. Аванс проти майбутніх роялті — нормальна практика: перші виплати «з’їдають» аванс, живі гроші з’являються після того, як продажі його перекриють. Фотограф, ілюстратор, перекладач живуть у тій самій логіці, лише об’єкт інший.
Патенти, ноу-хау, промисловий дизайн
Тут роялті — інструмент трансферу технологій. Університет ліцензує винахід заводу; фармацевтична компанія платить за молекулу; виробник верстатів — за секретний процес. Договір обов’язково фіксує, чи можна субліцензувати, хто судиться з порушниками, як підтверджують обсяги виробництва. Для ноу-хау критична заборона розголошення: якщо ліцензіат отримує право оприлюднити секрет, податкове визначення роялті, швидше за все, вже не спрацює.
Торговельна марка
Плата за те, щоб ставити чужий знак на свій товар. Ставки зазвичай нижчі, ніж за патент: марка не дає технології, вона дає впізнаваність. Якщо разом зі знаком передають рецепт, стандарт обслуговування й контроль якості, угода вже наближається до франшизи.
Франшиза: роялті, яке легко переплутати з послугою
У франчайзингу слово «роялті» вживають побутово: щомісячний платіж мережі. Юридично там суміш. Частина суми — плата за торговельну марку, ноу-хау, комерційну таємницю. Це може бути роялті в розумінні ПКУ. Інша частина — маркетинговий збір, навчання, ІТ-підтримка, постачання. Це послуги, і з ними інший ПДВ. Якщо в договорі одна цифра «роялті 7%» без розщеплення, кваліфікація стає спірною. Для мережі зручно, для податкової — ні.
Паушальний внесок тут — вхідний квиток, роялті — абонемент. Фіксоване роялті (сума з кожної точки) простіше адмініструвати, відсоток від виручки чесніше ділить успіх, «приховане» роялті в націнці на обов’язкові поставки маскує платіж, але ускладнює порівняння оферт.
Надра: те саме слово, інший закон
У нафті й газі світу royalty — частка власника ділянки або держави від видобутку, часто 12–25% від вартості сировини. В Україні цю функцію виконує рентна плата за користування надрами, а не «роялті» зі статті 14 ПКУ. Плутанина небезпечна в перекладах договорів з англійської: калька «роялті на видобуток» у податковій декларації не зробить платіж інтелектуально-власницьким роялті.
Податки з роялті: що знімають, перш ніж гроші дійдуть
Кваліфікація «це роялті» вмикає окремий податковий режим. Він вигідний за ПДВ і жорсткий за податком на доходи.
Фізична особа — резидент
Роялті включаються до загального оподатковуваного доходу. Ставка ПДФО — 18% (пп. 170.3.1 ПКУ відсилає до правил для дивідендів, але саме до базової ставки пункту 167.1, а не до зниженої ставки, передбаченої для дивідендів). Військовий збір — 5%. Разом 23% від нарахованої суми. Знижена «дивідендна» ставка тут не працює, попри схожість формулювання в Кодексі.
Обов’язок утримати податок лежить на податковому агенті — будь-якому резиденті, який виплачує роялті, зокрема на єдиннику. Автор, який отримує гроші від українського видавництва, бачить на рахунку вже «чистими». Якщо виплачує іноземна платформа і агента в Україні немає, декларацію й доплату автор робить сам.
Приклад. Видавництво нарахувало авторові 50 000 грн роялті. ПДФО 9 000 грн, військовий збір 2 500 грн. На картку прийде 38 500 грн. Податкову знижку на цю суму не застосовують: вона працює для зарплати, не для роялті.
Чому «провести через ФОП 3 групи» — погана ідея
Автор — первинний суб’єкт авторського права як фізична особа, а не як підприємець. Роялті виникає з факту використання твору, а не з надання послуги чи продажу товару. ДПС і судова практика послідовно виводять такі суми з доходу єдинника. Спроба завести роялті під єдиний податок 5–6% замість 18% + 5% виглядає як оптимізація і в перевірці, як правило, не витримує. Інша ситуація — підприємець, який ліцензує права, набуті саме як бізнес-актив. Класичний авторський потік від пісні, книги, фото лишається доходом громадянина.
ПДВ
Виплата роялті у грошовій формі або цінними паперами не є об’єктом оподаткування ПДВ (пп. 196.1.6 ПКУ). Податкову накладну на таку операцію не складають. Щойно платіж перекваліфікували (купили копію, оплатили послугу підтримки, відчужили право) — пільга зникає, і з’являється 20%.
Юридична особа на загальній системі
Отримані роялті збільшують фінансовий результат. Сплачені — йдуть у витрати, але з обмеженнями, якщо отримувач нерезидент. Підпункти 140.5.6 і 140.5.7 ПКУ змушують збільшувати об’єкт податку на прибуток на «зайву» суму роялті нерезидентам: орієнтир — 4% чистого доходу від реалізації плюс власні доходи від роялті. Окремо «відрізають» виплати, якщо нерезидент не є бенефіціаром, зареєстрований у «низькоподатковій» юрисдикції або фактично не використовує об’єкт ІВ у своїй діяльності. Трансфертне ціноутворення додає ще один шар, коли суми великі й сторони пов’язані.
Нерезидент
Базова ставка податку на репатріацію — 15% від суми роялті. Конвенції про уникнення подвійного оподаткування часто знижують її до 5–10%, інколи звільняють. Для цього потрібні дві речі: довідка про податкове резидентство отримувача і статус бенефіціарного власника доходу. Без довідки резидент-платник зобов’язаний утримати 15%, навіть якщо в конвенції написано інакше. Довідку за попередній рік податкова дозволяє застосовувати на початку наступного, доки не надійде нова.
Податок, сплачений за кордоном, резидент України може зарахувати в рахунок ПДФО в межах української ставки. Військовий збір заліку не підлягає: 5% платять повністю.
Міфи, які дорого коштують і правовласнику, і платнику
Міф перший: «якщо в договорі написано роялті — так і буде». Ні. Кваліфікація йде за обсягом прав. Право перепродати об’єкт, розкрити ноу-хау або поставити копії кінцевим споживачам вибиває платіж із п. 14.1.225.
Міф другий: «роялті й паушальний платіж — різні податки». Форма сплати (раз чи щомісяця) не вирішує. Вирішує, користування це чи відчуження. Паушальний внесок за ліцензію може бути роялті; щомісячний «роялті» франшизи може виявитися оплатою послуг.
Міф третій: «купівля ліцензії на бухгалтерську програму, Windows чи хмарний софт — роялті, бо це інтелектуальна власність». Для кінцевого споживача це примірник із функціональним обмеженням. Саме цей випадок Кодекс виключив свідомо, після років спорів навколо ІТ-ліцензій.
Міф четвертий: «автор може зекономити, якщо відкриє ФОП». Для класичного авторського роялті — ні. Економія на папері перетворюється на донарахування, штраф і пеню. Інша річ — розробник, який як ФОП надає послуги з доопрацювання коду: це вже не роялті, а виторг від послуг, зі своїми правилами.
Міф п’ятий: «роялті нерезиденту завжди 15%, конвенції — для великих холдингів». Конвенція працює і для однієї виплати в 20 тисяч гривень, якщо є довідка резидентства й бенефіціарний власник. Без довідки 15% утримують навіть із компанії з Німеччини чи Польщі.
Міф шостий: «без реєстрації авторського права роялті не буде». Авторське право в Україні виникає з моменту створення твору. Реєстрація в УКРНОІВІ полегшує доказування в суді, але не є умовою виплати. Для патентів і торговельних марок, навпаки, без державної реєстрації самого об’єкта ліцензувати часто нічого.
Міф сьомий: «мінімальні ставки КМУ — рекомендація». Для охоплених постановою № 72 способів використання це підлога, не побажання. Договір «символічна гривня за ефір» суперечить мінімуму.
Якщо виплат немає або договір написаний «на око»
Найчастіший збій — не «податкова забрала», а «ліцензіат не звітує». Без аудиту продажів відсоткове роялті перетворюється на те, що ліцензіат сам собі намалює. У договорі має бути право перевірити первинку: тиражі, касові звіти, експортні накладні, дані стримінгу. Період перевірки, строк зберігання документів, хто платить аудитора, якщо недобір підтвердиться, — це не «юридична вода», а єдиний важіль.
Другий збій — мовчання ОКУ. Автор зареєстрував твори й чекає. Гроші не йдуть, бо твір не ідентифіковано в репертуарі, бо немає коректних метаданих, бо користувач не уклав ліцензію. Алгоритм тут побутовий: перевірити, чи твір у каталозі, чи збігаються назва, код запису й імена співавторів, написати в управління роботи з правовласниками, зафіксувати претензію. Без договору з ОКУ кафе й радіо вас «не бачать».
Третій — дірка в самому договорі. Немає території — ліцензіат друкує «для світу». Немає строку — незрозуміло, коли право повертається. Немає способу використання — з паперової книги раптом з’являється аудіоверсія без окремої ставки. Немає заборони субліцензій — ваш об’єкт іде третім особам, а вам не платять ні копійки.
Четвертий — неплатіж. Претензія, зупинення ліцензії, стягнення через суд, проценти річних, інфляційні. Для авторського права додатковий важіль — заборона використання твору й компенсація замість збитків за законом про авторське право. Для торговельної марки — позов про припинення порушення й знищення паковань. Тягнути «ще квартал, бо партнер обіцяє» варто лише поки є письмовий графік погашення; усне «зараз перекажу» в суді не існує.
Чек-лист перед підписом або перед першою виплатою:
- Що саме передається: користування, копія чи відчуження? Якщо не користування — це не роялті.
- Об’єкт ідентифіковано: номер патенту / свідоцтва ТМ, назва твору, версія ПЗ, територія, строк, виключність.
- База нарахування однозначна: виручка з ПДВ чи без, повернення, внутрішньогрупові продажі, валюта й курс.
- Є мінімум, строк звіту, право аудиту, штраф за прострочення.
- Зрозуміло, хто податковий агент і яка ставка: 18% + 5%, 15% на репатріацію чи знижена за конвенцією.
- Є довідка резидентства, якщо гроші йдуть нерезиденту.
- Франшиза розщеплена: плата за бренд / ноу-хау окремо від маркетингу й ІТ.
- Співавторство прописане частками. Інакше кожен вимагатиме «все», а агент не знатиме, кому скільки утримувати.
До фахівця варто йти не «коли вже донарахували». Юрист з інтелектуальної власності потрібен, якщо об’єкт дорогий, ліцензія виключна, є іноземна сторона або франшиза. Податковий консультант — якщо виплата нерезиденту, пов’язаній особі або сума близька до порога трансфертного ціноутворення. Оцінювач — якщо треба обґрунтувати ставку перед інвестором, судом чи ДПС. Бухгалтер сам «на око» ставку роялті не захистить: він проведе ту цифру, яку ви поклали в договір.
Роялті працює лише тоді, коли право живе окремо від речі, а договір — окремо від побажань. Власник зберігає актив і знімає плату за доступ. Користувач отримує легальний спосіб заробити на чужій ідеї, не купуючи її назавжди. Усе, що стоїть між цими двома ролями, — визначення в Податковому кодексі, ставка, звіт і звична дисципліна не називати роялті те, чим воно не є.
Якщо лишити один критерій на пам’ять: роялті платять за право користуватися, поки право лишається в іншого. Купили копію, купили саме право або купили послугу підтримки — це вже інша історія, інші податки і, часто, інші ризики.
